Нішу Данії на світовому хутровому ринку хочуть розділити між собою Китай, Польща та Білорусь, – Україна залишається осторонь
Минув майже рік з того моменту, як датське звірівництво – найбільше у світі виробництво шкурок норки – несподівано та практично миттєво припинило своє існування. Остерігаючись поширення нового штаму коронавірусу, влада цієї країни зважилася на знищення всього поголів’я, – також було оголошено мораторій на вирощування норки до 2022 року. Місцеві експерти стверджують: на відновлення якості та забарвлення хутра у нової генерації норок знадобиться 15-20 років.
Це означає, що Данія ще не скоро повернеться у хутровий бізнес, якщо взагалі зможе повернутися, тому за «датську спадщину» вже сьогодні розгорнулася серйозна боротьба. Хто з конкурентів зуміє відкусити більший шматок пирога на ринку з продукцією, що дорожчає – після відходу Данії ціни на хутрових аукціонах зросли, а експерти прогнозують аналогічну тенденцію надалі – залежить не тільки від самих звірівників, а й від бізнес-клімату у країні, а також підтримки з боку держави. При цьому очевидно, що Україна, маючи давні традиції вирощування хутрових звірів, сприятливі умови для їх утримання, матеріальну базу та досвід розвитку галузі, зберігає дуже добрі шанси на те, щоби збільшити виробництво, зміцнивши своє становище на ринку.
Однак епідемія коронавірусу внесла в цю картину свої дуже вагомі корективи: лідер з виробництва – Данія – взагалі пішов з ринку, а на перше місце, як прогнозують експерти, в 2021 році вийде Польща, наростивши виробництво на 500 тисяч норки шкурок – до 5 млн штук. Китай же, навпаки, зменшить обсяги та продасть на ринок 4,5 млн шкурок, посівши друге місце. Третє місце, найімовірніше, буде у Литви (1,7 млн. штук), четверте – в Греції, яка збільшить виробництво до 1,5 млн. шкурок. На п’ятому місці Росія, зберігаючи виробництво на рівні 1,3 млн. штук, на шосте опустяться США (1,25 млн.). Україна ж збереже своє сьоме місце у рейтингу та свій результат на рівні 1,2 млн шкурок.
При цьому, як припускають експерти, загальний рівень виробництва норкових шкурок впаде з 27 млн. 2020 року до 16 млн. у нинішньому. Наступного, 2022 року, цей показник, за прогнозами, залишиться на тому ж рівні – близько 16 млн. штук.
При цьому внутрішня структура ринку залишається важко прогнозованою та доволі інтригуючою. Деякі країни, переважно європейські, декларують відмову від хутряного виробництва, починаючи з 2022, 2023 або з 2025 року. Це насамперед ті держави, де звірівництво та хутровий бізнес ніколи не були традиційними, обсяги виробництва низькі, доходи від продажу готової продукції не суттєві порівняно з іншими тваринницькими галузями навіть на зростаючому ринку. У цих країнах кількість працівників, залучених до виробничого процесу, доволі незначна, і тому їх можна безболісно переорієнтувати на інші проекти у сільському господарстві. Така ситуація, зокрема, в Аргентині чи Уругваї, які торік вирощували 40 та 20 тис. шкурок норки відповідно, а цього року закрили ферми.
Це рішення, втім, не матиме суттєвого впливу на ринок. Зовсім інша ситуація з Данією, яка, втративши галузь через політичне рішення влади – до якого, до речі, сьогодні звучить дедалі більше питань – розуміє, що швидко надолужити втрачене їй вдасться не скоро. І тому може вимушено відмовитись від звірівництва вже починаючи з наступного року.
У подібній ситуації опинилася і Бельгія, яка протягом останніх двох років стабільно виробляла 115 тис. шкурок норки на рік: через коронавірусні обмеження із 14 ферм сьогодні там працює одна. Очевидно, що в такій ситуації утримувати обсяги виробництва на прийнятному рівні залишається неможливим, і Бельгія наступного року також не становитиме конкуренції новим лідерам галузі.
У цьому переліку й Швеція, яка ще торік виробила 470 тис. шкурок, але у нинішньому році йде з ринку. Зменшують поголів’я Латвія (з 375 тис. у 2020 році до 300 тис. у 2022-му), Норвегія, яка різко скоротила виробництво із 200 тис. шкурок минулого року до прогнозних 60 тис. у нинішньому. Зі 100 тис. шкурок у 2020 році до 20 тисяч у 2022 зменшує виробництво Ірландія, яка за подібних обставин теж може піти з ринку.
Таким чином у звірівництві – за стабільного попиту на продукцію – може виникнути її дефіцит. Цю тенденцію вже вловив Китай, який, за даними SAGA, впевнено збільшив частку продажу норкових шкурок на світовому ринку – до 85%. Друге місце з великим відривом посіли Корея, Росія та ЄС – по 5% кожна.
За даними російської «Союзпушнини», продавці з Китаю та Гонконгу напрочуд швидкими темпами нарощують свою присутність на ринку. Так, якщо у 2018/2019 маркетинговому році їхня частка становила 14%, то вже у 2020/2021 – 65%.
Амбітні плани щодо розширення обсягів звірівництва декларує і сусідня Білорусь. Олександр Лукашенко публічно заявив, що звірівницька галузь республіки має зайняти місце на світовому ринку пушнини та хутра, що звільнилося після знищення хутрових звірів у ЄС під час пандемії.
«Чому не зайняли ринок? Золоте дно. Ринок уже розбалансували внаслідок таких ідіотських рішень політиків (знищення норки у Данії, – Ред). Тому згідно з моїм розпорядженням під гарантії уряду вам було виділено кредитні ресурси для оздоровлення звірівницьких господарств», – заявив він, звертаючись до членів споживчих товариств.
Загалом Білорусь протягом останніх років стабільно виробляє 750 тис. штук норкових шкурок і за належного фінансування вже найближчим часом може суттєво наростити виробництво, зайнявши на ринку ніші деяких європейських країн.
Україна ж, за прогнозами, збереже виробництво на рівні 1,2 млн. шкурок. Хоча, виходячи з вітчизняного потенціалу, могла б скласти належну конкуренцію, поборовшись за обсяги, що звільнилися – розвиваючи галузь, забезпечуючи валютні надходження до країни і збільшуючи кількість робочих місць. За даними Асоціації звірівників, минулого року вітчизняні норкові ферми заплатили до бюджетів різних рівнів 30 млн. гривень, у галузі постійно задіяно 1500 робітників, переважно з сільської місцевості. Обсяги інвестицій за 7 років становили 106 млн доларів.
Ця сума могла б бути суттєво вищою – проте для цього звірівникам необхідна державна підтримка, доступні кредити та сприятливий інвестиційний клімат. Тоді галузь і справді може стати золотою жилою – високорентабельною галуззю у структурі вітчизняного АПК.