Вчора народні депутати успішно провалили включення до порядку денного сесії законопроекту № 10019 із досить неоднозначною назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення правового регулювання хутрового виробництва в Україні».
Нехай би цей проект ішов у вічність як сотні і тисячі проектів, які є на сайті Верховної Ради. Проте все ж цікаво, що хотіли вдосконалити народні обранці. Якщо коротко – заборонити виробництво хутра в Україні.
Під приводом численних порушень мінімальних норм утримання хутрових звірів та небезпеки для людей і довкілля. Чи є такі факти і ризики?
Звірівництво – традиційне для України. Промислове звірівництво в України започатковано наприкінці 1950-х років. Найбільшого розвитку вітчизняне звірівництво набуло наприкінці 1970-х – у 1980-х роках. Останні роки галузь звірівництва почала активно відновлюватися. Наразі в Україні працює 10 економічно активних ферм. На сьогодні усі звіроферми України пройшли сертифікацію WelFur. Вимоги до отримання сертифікату WelFur є більш жорстокими, ніж вимоги законодавства ЄС, яке визначає лише мінімальні вимоги. Ці звіроферми забезпечують зайнятість 1,5 тисяч осіб у сільській місцевості. Обсяги виробництва у 2017 р. склали близько 630 тис шкурок (99,5% – це норка). Лідери виробництва у світі – Данія і Китай (по 17 млн. шкурок або по 28% світового виробництва). Найближчі сусіди – Польща і Росія виробляють 5 млн і 1,7 млн шкурок відповідно. Литва – 1,6 млн. Світовий обсяг виробництва – 60,7 млн одиниць. Тобто частка України на світовому ринку – 1%.
Майже всі продукція відвантажується для продажу на Копенгагенський, Північноамериканський та Фінський хутрові аукціони. Вартість всього обсягу виробництва за ринковими цінами – до 70 млн доларів на рік. Обсяг інвестицій у галузь в останні 6 років більше 100 млн доларів США. Тобто складається цілком позитивна картинка інвестиційно привабливої галузі, що має потенціал зростання. Натомість, що ж пишуть народні обранці в Пояснювальній записці? Буцімто в Європі це заборонено. На рівні ЄС немає заборони цього виду діяльності. В окремих країнах під тиском зоозахисної громадськості такі заборони були введені. Як правило, обсяги виробництва шкурок були незначними, відповідно – економічні і соціальні наслідки – мінімальні.
Цікавим є приклад Великої Британії (2003 рік). Тут відбувалась компенсація інвесторам певної частини збитків та втрат. За рахунок держбюджету. Цікаво, як це питання було б сприйнято народними депутатами, без різниці – цього скликання чи наступного. А перед тим – Мінфіном. Чомусь народні депутати забули про інвестиційний імідж України. За попередніми оцінками, це так мільйонів 300 доларів. Та і гуманізм такий собі… вибірковий – начеб то діяльність із вирощування, забою, використання м’яса та шкіри будь-яких інших тварин (птиці, свиней, великої чи дрібної рогатої худоби тощо) є більш етичною ніж вирощування норок.
Не оминула авторів законопроекту і принада згадати звіти експертів поважних світових інституцій (ФАО, Світовий Банк) – очевидно для надання ваги своїм обґрунтуванням та публічного розголосу. Тільки от жоден представник ФАО ніколи не перевіряв та не вивчав діяльність будь-якої звіроферми в Україні… У тематичних дослідженнях цих організацій чомусь питання шкідливості вирощування норок або не згадується в одних випадках або вказуються потенційні наслідки у разі грубого порушення технологій – в інших.
Потенційна шкода для людей від технологічного процесу дублення й фарбування шкір та хутра, коли використовується або виділяються алюміній, хлор, хлорбензол, мідь, етиленгліколь, свинець, метанол, нафталін, сульфатна кислота, формальдегіди, в Україні на сьогодні відсутня – всі шкурки експортуються до ЄС у висушеному та невичиненому стані для продажу на міжнародних аукціонах. Продаж шкурок на міжнародних аукціонах передбачає перевірку на відповідність стандартам, без використання будь-якої хімії. Там така «творчість» не проходить. Так, зазначені ризики є, але їх несуть покупці, всі вони переробляють шкурки за межами України.
Цікавий факт – звіроферми утилізують у 10 разів більше відходів, ніж утворюють. Все просто – у якості корму використовуються побічні продукти інших галузей тваринництва (передусім птахівництва та рибної галузі), не призначені для споживання людиною. Де часом знаходять відходи тваринництва, яку шкоду вони наносять довкіллю і громадянам – пошукова система в інтернеті видає десятки посилань і сотні «яскравих» ілюстрацій. Для споживачів альтернатива одна – штучне хутро. Це синтетичний матеріал, різновид пластику, подібний до поліетиленових пакетів і пластмасового посуду. Базові знання про вплив такого «хутра» на довкілля і здоров’я людей дають ще в перших класах нової і навіть старої українсько школи. У виробництві використовують ртуть, хром, свинець, миш’як, сурму, кадмій, фталати. Споживачі отримують ризики алергій, астми, онкологічних захворювань. Натуральне ж хутро піддається біологічному розкладанню.
Про бізнес теж не варто забувати. Перед появою законопроекту у парламенті були зафіксовані спроби рейдерських захоплень окремих звіроферм із залученням правоохоронних органів під приводом порушення екологічного законодавства і умов утримання тварин. Через деякий час з’явився законопроект…Співпало, ніяк інакше.
І нарешті про головне – про людей. Після закриття ферм працівники поїдуть на аналогічні звіроферми Польщі, Литви, Данії, Греції, Швеції, Фінляндії, Нідерландів, Росії. Їх там з радістю приймуть і працевлаштують. Тому питання заборони вирощування хутрових звірів в Україні – далеко неоднозначне. Хочеться вірити, що Кабмін займе державницьку позицію і не підтримає проект. Висновок Кабміну до законопроекту Урядовий комітет планує розглянути вже в найближчий четвер. Україна – не така багата країна, щоб дозволити собі випереджаючими темпами реалізувати ідеї окремих організацій (як правило, грантових) та народних депутатів.
Автор Яворський Олександр